Щоб хуторну хандру прогнати,
Один вигадливий Панок
Задумав до себе розумних наскликати
І світом мудрості розбуркать свій куток.
На раду він покликав Кума,
Бо між розумними то був найкращий цвіт.
Він і мовчить розумно, і розумно дума,
Бо знав людей і бачив світ.
Приїхав Кум — і почали судити:
— Отак і так, — Пан каже, — хочу я;
Чи буде бобу решето, скажи ти?
Чи гарна вигадка моя?
— Цікаве діло, що й казати! —
Промовив Кум. — Гаразд придумав ти;
Хоч не багатечко, а можна назбирати,
Бо дурнями, мовляв, хоч греблю нагати...
Ось нум лічить, чи прийдеться до діла?
Панько Небреха — перша голова,
Вовчок та Мирний — це ще два;
Нечуй та Свистуненко Сила...
— Тю-тю на тебе! — брикнув Пан, —
На біса ти до гурту пхаєш Силу?
Хіба за те, що дорогий жупан?..
А от і проминув ти Сліпченка Данила!
— Цить, — каже Кум, — я не збрешу;
Не торохти, сховай слова завзяті;
Скажу я нищечком, бо піч у хаті... —
Той ухо прихилив, а Кум: шу-шу, шу-шу...
— Хіба! — промовив Пан і засміявся: —
Покличемо і Силу, коли так...
Розумний, Куме, ти удався!..
Куди не поверни — мастак. —
Як радилися, так і сталось;
Як квіточка, надія розцвіла;
Хоч небагатечко гостей зібралось,
А все ж бесіда гарная була.
Як тихая вода, лились розумні речі,
І вимовлялось те, чого ніхто не чув;
І Сила там між ними був —
Скакав, як дурень з печі...
«От тобі й на! — Хто-небудь пристидить, —
Розумних кликали і дурня приліпили,
Правенько почали, та й покривили...»
Та годі вам, мовчіть!
Тут сила не в тому, що дурень Сила,
А в тім, що гроші — сила.
|
