Прибігла раз Лисичка у садок;
Вподобавсь дуже їй привітненький куток —
І гарно погулять, і любо подивиться.
То тим, то сим там можна поживиться.
Глядить —
На тичках виноград висить,
Густесенько, аж тички нахиляє.
«От, — дума, — снідання смачне;
Усяка ягідка неначе привітає,
Неначе каже: їж мене».
Та от біда яка: відкіль вона не гляне,
Де не зопнеться — не достане;
Облизує роток —
Хоч би десяток ягідок.
— Бач, — каже, — люди як хитрують,
Неначе носом чують... —
А на вершечку поравсь Горобець:
Усюди він, проворний молодець,
Примазаться уміє на дурничку, —
На те вже вдавсь.
Побачив він Лисичку
І зараз обізвавсь:
— Здоровенька була, Лисичко!
Поласуй з нами, молодичко!
А виноград же то який!
У вашому гаю не виросте такий!... —
Лисичка думає: цвірінькало ти сучий,
Без тебе знаю я... — Ні, — каже, — нам не йде,
Кислючий-прекислючий:
Оскома нападе!
Розсердилась вона і подалась додому,
Жалкуючи, що бігла по-дурному.
Так завидющий чоловік
На брехні верне свій язик;
Чого не втне чи не достане —
Усе погане.
|
