У одному хорошому садочку,
Геть-геть аж у куточку,
Стирчав кілок між Лопухом,
А по йому Хмелина повилася
І гарно так з ним обнялася,
Неначе дівчина з хорошим козаком.
— З тобою ми, коханий мій кілочку,
Зустрілися у добрий час,
Довіку житимем у тихому садочку,
Нехай всі дивляться на нас, —
Зеленая Хмелина розмовляє
І на Лопух спесиво поглядає,
А той сміється у кутку,
Бо чув не раз брехню таку,
Хоч і Лопух, а, мабуть, знає,
Що здача козирів міняє.
Прийшов Хазяїн, висмикнув кілок
І посадив дубок —
Нехай, мов, буде у садочку.
Хмелина пісеньку таку
Приспівує дубку:
— Здоров, козаченьку-дубочку,
Порадонько моя!
А як же ждала я!
Тепер зрадіє наш садочок... —
І повилася на дубочок.
Лопух не втерпів, обізвавсь:
— А що, Хмелинонько, уже не жаль кілочка?
Недавнечко у тебе красувавсь,
Тепер прилипла до дубочка?..
— Хто б, хто гарчав,
А ти б мовчав, —
Одрізала йому Хмелина, —
Сухий кілок як пень стирчить,
А це ж таки жива дубина —
Росте і шелестить.
Так в світі хитрая людина
Усюди в’ється, як Хмелина:
Чи то кілок
Чи то дубок —
Усе, мов, пригодиться, —
Аби було на кого виться.
|
