Минає заспаная ніч;
Уже на світ благословиться;
Про Новий рік весела річ
От-от усюди розлетиться.
Старий Сатурн не спить, сидить
На перелазі «для параду»,
Де слідом день за днем біжить
У тую вічную леваду.
І Рік старий туди приплівсь,
Аж ледве ніженьки волочить;
Звичайно дідові вклонивсь
І моститься, щоб перескочить.
— Тривай! — Сатурн загомонів. —
Попереду признайся, сину,
Чи все гаразд ти поробив,
А то намну тобі чуприну!
І каже той: — Робив я те,
Чого бажала в світі доля;
За що ж чуприну намнете,
Коли моя не винна воля?
Сатурн на нього придививсь
І гнівно по косі заляпав...
— Ти, — каже, — і брехать навчивсь!
А хто ж то ніс тобі подряпав?
— Се так Чайченко удружив, —
Промовив той і засмутився, —
Пошелестіти захотів
І просторікать заходився.
Поетів наших осміяв,
Чорнилом ліру їх обляпав;
Я дуже заступаться став,
А він, завзятий, ніс подряпав.
Старий Сатурн зареготавсь.
— Ну, добре ж, — каже, — любий сину!
Хоч трохи лиха і набравсь —
Не жаль, бо за свою родину.
Ну, перелазь! Гляди ж мені,
Шануйся там у царстві славнім!
Вклонись кумі-старовині,
Усім бувальцям стародавнім.
І, крекчучи, Старенький рік
За перелазом опинився;
— Прощайте! — він гукнув і — зник...
Був і нема, неначе снився...
Туман розвіявся, як дим;
Рум’яний ранок виглядає
І світом золотим своїм
Ліси і гори обливає.
Устало сонце: Новий рік
До нас поважно виступає,
А Кенир-дід, мов молодик,
Згори віршує-посипає:
— Зійшла «Зоря» на Новий рік
І ясно світить в поле наше.
Пошли вам, боже, довгий вік!
Нехай радіє щастя ваше!
Нехай вам доленька сама
Дарує всякую пашницю,
Людей дотепних до письма
І гарних творів паровицю!
Дай, боже, жити без біди,
Не убивать, як кажуть, муху,
А любо пить вино, меди
І на потуху — варенуху!
|
