Нічка тиха Україну
Одвідать прийшла,
У садочок до калини
Гостей привела.
Стояв козак з дівчиною.
«Ох, — каже, — біда!
Люблю тебе, як рибоньку
Холодна вода».
Усміхнулась дівчинонька:
«Чом не буть біді,
Коли кипить дурне серце
В холодній воді!»
Одмовляє козаченько:
«Ой як же не буть,
Коли твої карі очі
І в воді печуть».
Розсердилась дівчинонька:
«Прибріхувать звик!
Нехай тобі тричі сяде
Тіпун на язик».
Моргнув усом козаченько:
«Ох, лихо моє!
А я ж думав — серце буде
Навіки твоє».
Одказала дівчинонька:
«Ось годі тобі!
Тоді буде, як виросте
Гарбуз на вербі».
Засміявся козак жвавий:
«Знайду, що зробить!
Перекинусь вітром буйним —
Гарбуз полетить».
Одрізала дівчинонька:
«А, тобі напасть!
Хто, шуткуючи, кохає,
Бог щастя не дасть...»
Засмутився козаченько:
«Не слід так казать, —
Пошли, боже, нам з тобою
На рушничку стать».
Та й замовкла дівчинонька,
І козак замовк...
Потім... глянули... схилились...
І тихенько — чмок!..
Обняв любо дівчиноньку
Козак молодий.
«Оце, — каже, — краще буде,
Ніж гарбуз дурний!»
Засміялась дівчинонька:
«Не будь брехуном!
Коли любиш — люби серцем,
А не язиком».
|
