Ведмідь у лісі добру службу мав —
Посаду прибуткову обіймав.
Скінчиться місяць —
котять меду бочку.
Лежить собі, ласує у куточку.
Отак лежавши, він подумав раз:
«Куди мені дівати вільний час?
Давай утну веселу побрехеньку,
Хоч коротеньку».
І пазурем (бо не було пера)
Нашкрябав байку про Тхора.
І всі у лісі весело сміялись,
За боки брались, по траві качались.
Один лиш Тхір —
Лукавий, хитрий звір —
Сказав Ведмедю:
— Ну, держись, бурмило!
Ти замість меду питимеш чорнило. —
Уранці він крутнувся, наче біс,
Старій Лисиці півника відніс,
А та ураз метнулась до Левиці,
Що ставилась прихильно до Лисиці.
Увечері гукнув могутній Лев,
Аж полетіло листя із дерев:
— Бурмило де?
Взяла б його холера!
Подать сюди негайно шкрябопера!
Чи бач, яку він забавку знайшов!
Чи бач, до чого з жиру вже дійшов!
...Лежить тепер бурмило у куточку,
Облизує стару порожню бочку,
Нема медку, понуро лапу ссе...
Усе!
|
|
|
