Одружились навесні
Юні та хороші.
Заробляє чоловік,
Жінка тратить гроші.
Раз питає чоловік:
— Чом сумна ти, пташко? —
Каже жінка: — Купувать
І носити важко.
Чоловік раненько встав,
За якусь годинку
Все, що треба, і купив,
І приніс із ринку.
А увечері спитав:
— Чом сумна ти, пташко? —
Жінка плаче: — Бо обід
Готувати важко...
Встав сердега ще раніш.
Для своєї пташки
Все купив і наварив
Борщику і кашки.
Знов увечері спитав:
— Чом сердита, пташко?
— Мені ложку піднімать,
Каже жінка, важко.
Причепилася біда —
Хоч тікай із хати...
Став із ложки чоловік
Жінку годувати.
А увечері спитав:
— Чом нудьгуєш, пташко? —
Жінка стогне: — Жуй мені,
Бо жувати важко.
Щоб утішити свою
Вередливу пташку,
Став жувати чоловік
М’ясо, хліб і кашку.
Жінка зразу ж ожила
І розвеселилась,
Їла жоване три дні
І таки вдавилась.
Прилетіли лікарі,
Кажуть: — Не воскресне... —
Тож додам я при кінці:
— Царство їй небесне!
А крім того доточу
Ще й пораду щиру:
Догоджайте жіночкам,
Тільки знайте міру!
|
|
|
