Молоду Лисичку Заєць
У гаю зустрів,
Подивився їй у вічі
І отетерів.
Ледве мовив: — Будь, Лисичко,
Жінкою мені. —
А Лисичка-жартівничка
Відказала: — Ні!
В тебе шкіра
Зовсім сіра,
В мене золота,
Я хвостата, ти ж, нещасний,
Майже без хвоста.
Ти такий неоковирний,
Я, мов пух, легка.
Подивись, яка у мене
Талія тонка!
Кілька днів ховався Заєць
У густих кущах.
Від нещасної любові
Змучився й зачах.
— Вмру, — сказав, — на цьому місці,
В цім чагарнику... —
І почав копати яму
Лапами в піску.
Раз копнув, копнув удруге,
Раптом чує — цок!
Придививсь — лежить у ямі
Золота шматок.
Хтось колись у злу годину
Там зарив його...
Взяв Зайчисько скарб у руки
І сказав: — Ого!
Заживу тепер я, братці,
Кумом королю.
Я ж люблю гульнути добре!
Я ж комфорт люблю!
Йде Зайчисько над рікою,
Аж бур’ян тріщить,
А у нього під пахвою
Золото блищить.
Тут Лисичка стриб з горбочка
Й стала перед ним,
Зачарована блискучим
Зливком дорогим.
— Ти тепер, — ласкаво каже, —
Справжній багатій.
Я за тебе вийду заміж
Ти навіки мій.
Подивись, яка я гарна
І яка легка!
Подивись, яка у мене
Талія тонка! —
А Зайчисько гордо пирхнув:
— Не мели дурниць!
Я тепер купити можу
Тисячу лисиць.
Байка нібито простенька,
А мораль тут є:
Зайве золото не тільки
Зайчиків псує.
|
