Вогневі Чайник мовив:
— Друже мій,
Я замерзаю, ти мене зігрій. —
Вогонь зрадів: — Я гріти добре вмію.
Ставай близенько, я тебе зігрію. —
І підігрів. У Чайнику вода
Кипить, вирує, кришку підкида.
Уже з носочка засвистала пара —
Спочатку хмарка, потім ціла хмара.
А далі Чайник затремтів і — плюх!
Плеснув водою, і Вогонь потух...
В житті, на жаль, частенько так буває,
Що хтось когось душею зігріває,
А той, кому тепло він віддає,
На нього потім грубо наплює.
|
|
|
