Над Жолудем маленьким восени
Сміялись, глузували Бур’яни:
— Ха-ха! Лежиш та тлієш...
— Га-га! Рости не вмієш!
Прийшла весна. Почав Дубок рости
Та стрімко набирати висоти,
Та як пустив коріння на всі боки,
Та як почав земні качати соки
З цієй і з тієї сторони —
Дзвенить, шумить! А де ж ті Бур’яни,
Що з Жолудя малесенького кпили?
Розвіялись, пропали жартуни
І сліду за собою не лишили.
Із цього легко вивести мораль:
Поглянь на себе, потім зуби скаль.
|
|
|
