Двісті літ стояла церква
Та й музеєм стала,
Щоб публіка по квиточках
Її оглядала.
Зайшла баба до музею,
Цілує ікони,
Відважує на всі боки
Низенькі поклони.
Біля виходу картину
Вгледіла велику
Й давай на ній цілувати
Бородату пику.
А ізбоку хтось промовив:
— Це вже бабі кришка...
Кого ж то ви цілуєте?
То ж Распутін Гришка. —
Баба швидко повернулась,
Глянула лукаво:
— А ти мені не указуй,
Бо я маю право.
Тепер уже таке врем’я
Свободне настало,
Що цілує хто де хоче
І кого попало.
|
|
|
