Десь колись
в одній артілі
Просто серед дня
Люди крику наробили:
— Циган вкрав коня! —
Посідали хлопці браві
На автомобіль,
Наздогнали конокрада
Й привезли в артіль.
Циган став серед контори
І товче одне:
— От спасибі, що догнали,
Що спасли мене!
Я й не думав, що в артілі
Є такі орли... —
Хлопці зляться: — Що ти мелеш?
Як же ми спасли?
— Йшов селом я, — каже циган. —
Стежечка вузька,
А на стежці кінь розлігся
І не пропуска.
Тільки-но задрав я ногу,
Щоб переступить,
Кінь схопився і подався
Із усіх копит.
Так могло б мене і в прірву
Занести, дурне...
От спасибі, що піймали,
Що спасли мене!
|
|
|
