Народе, вік порізнений зі мною
Страмотою людської ворожди!
Заблуда стала межи нас стіною;
Хижацтва ще не зметені сліди.
Нехай козак без жалю вішав «жида»,
Хай «жид» добра не зичив козаку...
Той час встає на думку, як огида;
Забудьмо ж ту минувшину гірку!
Тобі чужим останусь я по крові;
Нехибно ж маю в серденьку носить
Святе чуття великої любові,
Якої вже нічому не згасить!
|
|
|
