Чи краю вчув ти стони журні,
Чи зарятовував себе, —
Людського руху хвилі бурні
На поверх винесли тебе!
І ти пішов, чи мимоволі
Повинен був до виру йти,
Все зайнялось, ти став на чолі,
Щоб стяг козацький піднести.
Ба... стяг козацький... посполиті
Тобі не мкнулися в тямки...
Нехай конають, кров’ю влиті;
Нехай панують козаки!
Ревіли геть червоні хвилі;
Ти радий був би їх спинить,
Так не почувсь один на силі,
Не знав, що треба боронить!
Русь посувалася до згуби,
Русь розкололася на дві...
Як визволятися з рахуби;
Що відшукати в голові?
Тяжкий переплут старовини
Ти враз порвати намагав,
Але над шиєю країни
Цупкіше ретязь затягав.
І зашморгнувсь він гірше й гірше,
І переборсалось усе;
Наш ум крив морок ширше й ширше...
Що ж нас від гибелі спасе?
А то: міцніше поєднання
Всіх сил, що тільки є живі,
Великий рух самопізнання
Через ужитки світові.
Не величатись давниною,
Не вихвалятись нам дарма,
А дбать над долею сумною,
Що люд наш нині обійма.
Не дорікти тобі спомином,
Богдане-батьку, замір збіг:
Ти був лихого часу сином
І вище станути не зміг.
Не ти доводив спільним рухом, —
Тебе він зносив на собі,
Хоч часто бути чулим ухом
І не доводилось тобі!
Але і те: якої долі
(Чи знав ти) будуще пошле?
Не нам скубти тебе у школі...
Ми певно свідчимо буле!
|
