По городах ходив пророк
Віщати людям слово боже,
Карав він сміливо порок,
Життя осуджував негоже.
Та не послухали тих слів,
Зняли сліпуче грішні руки;
І полилась невинна крів;
Летіли градом каменюки.
Не залякався муж святий,
Підставив розбишакам груди, —
Він бачив морок їх густий,
Взивав: «Прочніться, браття-люди!»
І сталось диво, славне з див:
Охаменулись слуги мряки;
Пророк в них душі розбудив, —
Додолу пали злодіяки.
Роздався разом щирий плач:
«Прости нас, отче, коли мога!
У тьмі блукаємо, — пробач,
Та покажи нам шлях до бога!»
І от громада повела
По всьому городу пророка;
Ридав святий, — і потекла
Братерства проповідь широка.
|
|
|
