Мало жив я, та чимало
Поблукав по світу;
Моє серденько шукало
Ласки і привіту.
Степи, гори чи діброви —
Все я переходив,
Та приязні і любові
Ніде не находив.
Повертав не раз я з поля
В городи і села,
Та не бачив, де та доля
Щедра і весела.
До людського горювання
Скрізь я прислухався, —
Сумний голос безталання
На папір прохався.
Закипали в душі сльози,
Дивлячись на муки,
І зривались тихо з кобзи
Нерозважні гуки.
|
|
|
