Солом’яна стріха, убогі віконця,
Оплетені з вулиці хмелем;
Квіточки, обсипані променем сонця,
Пташки з щебетанням веселим.
До гаю йде полем вузесенька стежка, —
Там любо журбу розважати,
А небо блакитне висить, як мережка,
Хрести недалечко від хати.
Під них поскладали нещасну сірому...
Ото ж вам і всього, здається...
Іду я з роботи голодна додому:
Задзвонять, дим з бовдура в’ється.
День гасне потроху, кругом вечоріє,
На захід зоря погоріла...
Забачивши матір, біжить і радіє
Назустріч дитинонька мила.
В шибках грає світло — всі вікна залиті;
Затоплено піч для вечері;
Тихесенько-тихо на білому світі.
Замкнула я нищечком двері.
За зіркою зірка у хмарі спливає...
Таке все дрібне та звичайне...
Душа, проте, велич якусь відчуває:
Все рідне їй тут, все їй гарне.
|
|
|
