Впав нетяга край могили,
На коліна став;
Що за сили в їй спочили —
У людей питав.
Та й заплакав сіромаха,
На хрест похиливсь,
Всю ніч мучивсь бідолаха,
Слізьми ввесь обливсь.
Землі грудку взяв у жменю,
В хустку зав’язав,
Заховав собі в кишеню,
А йдучи казав:
«Прощавай до віку-суду,
Матусенько, спи,
Поки зовсім не прибуду...»
І потяг в степи.
|
|
|
