Як ластівки ждуть вітру над водою,
Піднявши крила, щоб летіти в ірій, —
Так я ждав часу з думкою сумною —
Пливти в край інший; жаль мене брав щирий
За тих, що тут на березі остались —
В гірких сльозах, у вічних злиднях жити,
Де хвилі з лютим ревом розсипались,
Неначе все хотіли затопити.
|
|
|
