Сумно молодиця
Хату шпарувала;
На дочку свариться,
Щоб не пустувала.
А дитина хирна,
Либонь чи мовляча,
Задалась хоч смирна, —
Шкода — нетерпляча:
Тулиться край призьби, —
Все її цікаве, —
Не зважає грізьби,
Знищечку лукаве:
Глиняник торкає,
Оддере шпарунку,
Вальок колупає,
Топчеться по клунку,
Кублиться та всюди
Тицяє ручиці,
Закаляла груди,
Порошить очиці.
«Не осклієш змалку!» —
Желіпає мати;
Ухопила палку,
Ну лиш прасувати.
Сиротинка ж бідна
Тільки сльози роне;
(Не жаліє рідна, —
Хто вже забороне?)
Плаче та не знає
(Де пак знать дитині?),
Що давно немає
Борошна в хатині.
|
|
|
