Стрічались ми для сліз та горя,
А любо думалось іти;
Єднала нас одна недоля,
Щоб більше муки принести.
Одні надії бились в грудях,
Та не збулись надії ті:
Весела завжди ти на людях,
Тиняюсь я у самоті.
Мене по морю хвиля носе,
Тебе до берега знесла,
Моя душа ще бурі просе,
Твоя забуттям поросла.
Усі пишаються тобою, —
Звернула ти на битий шлях;
А я остався сам собою,
Мов лист останній на гіллях...
|
|
|
