На Україну,
Рідні лани —
Серцем я лину
Із чужини.
Жду, виглядаю
Волі тії...
Часом згадаю
Села, гаї;
Ниви розлогі,
Простір долин,
Гору, пороги,
Вечір і млин;
Зоряні ночі,
Затишні дні!..
Чари дівочі
Сняться мені;
Білі хатини,
Верби, вишник;
Стан сиротини,
Шитий рушник...
Пестівний промінь
Карих очей;
Ласка і гомін
Щирих річей;
Церква та рідна;
Коло хреста
Змучена, блідна
Мати Христа...
Коли б зосталось,
Як і було...
Ні, не верталось,
Що віджило.
Там виростали
Милі брати,
Там розцвітала,
Сестро, і ти.
Весело, гарно,
Любо жилось...
Згадую марно:
Все пронеслось.
Всюди блукаєм
По кружині,
Волі шукаєм
На чужині.
Вернемось, може, —
Жду не діждусь...
Бог допоможе, —
Гаєм пройдусь, —
Степом, лугами,
Пишним садком
Та берегами,
Понад ставком...
Серцем радію,
Мов наяву;
Кличу надію,
Марно зову.
Ранок настане —
Серце болить,
Бо перестане
Бідне марить.
Де Україна?
Боже... нема...
Інша країна,
Степ та тюрма.
|
