Розгубив я свої думи
Довгими шляхами;
Розцвілися мої суми
Лихом та сльозами.
Ой, не легко коло серця
Тугу вколихати,
Бо те лихо не минеться,
Вік не вийде з хати.
Ні, за мною гірше тіні
Ходить воно всюди;
Не забуде сиротини,
Як забули люди.
Не вчорашні, не торішні
Оці думи-горе,
А старі та предковішні,
Як земля та море.
Ой, дивлюсь я, поглядаю:
Процвітають квіти,
Та не ті, що квітять в маю,
Мов веселі діти.
Не весна їх серед поля
Сіяла-садила,
А ніч темна, та недоля,
Та журба сплодила.
Не вбирає сього краю
Ясне сонце рястом,
Зелененьким листям гаю,
А людини щастям.
Серце нудить білим світом,
Проситься додому,
Не цвіте рожевим цвітом
На степу чужому.
|
|
|
