Згадав я вас — і якось тихо
На серці хворому стає;
Замовкло давнє моє лихо,
Пекельних мук не завдає.
Згадав я вас — криваві рани
У грудях зразу зажили,
Мов чарівничої омани
Мені ви в серце налили.
Згадав я вас — і ангел мира
Неначе нищечком торкнувсь:
Утішний гук зриває ліра;
Покій загублений вернувсь.
Хоч наші стрічі так нечайні
І так недовгі всі були,
Але вражіння надзвичайні
Довіку в пам’ять залягли.
Неначе серце молодіє,
Душа до праці ожила, —
І знов їй зіронька зоріє,
Що в хмарах ясно так зійшла.
|
|
|
