Під небом дальньої чужини
Складав я з сліз своїх пісні,
Сумні, як доля України,
Як стогін вітру — жалібні.
Навколо мене завивали
Північні нетрі та ліси,
А в тихій думці все ставали
Малюнки рідної краси,
Що до останку зруйнувати
Всі лихоліття не змогли...
Про неї б волів я співати,
Коли б так хуги не ревли.
|
|
|
