Кругом недоля; гаснуть очі.
Чого не бачили вони?
В моїй душі темніше ночі,
Сумніш, як морок восени.
Не рушить нас ніяка втрата;
Ми заніміли, ми спимо;
А як прокинемось, то брата
Мерщій впрягаємо в ярмо.
Забули божий заповіт ми,
І людська кров нам не страшна;
Ми клянемось своїми дітьми,
Що зла не вдіяли й зерна.
А робим знов, як і робили,
Не потураючи на гріх;
Бажання світлі розгубили
І обернули сльози в сміх.
Коли ж і як чуття братерне
Торкнеться наших душ черствих
І нас на добрий шлях наверне
Взаємин спільних та живих?
|
|
|
