Нащо, мовляв, про те й балакать,
Чому ніколи більш не буть?
Все, кажуть, можна переплакать,
Все можна на світі забуть.
Минають літа — образ милий
В душі міниться і зника,
Уяви одслід слабосилий
Туманом час заволіка.
Все пройде... тільки сум не згине,
А буде нищечком десь жить...
Хто безнадійність в серці спине,
За щастям здужа не тужить?
|
|
|
