Сумно Ворскло плеска, ріє,
Злегку в човен б’є,
Наче чує, що боліє
Серденько моє.
Хвиля бризка, хвиля в’ється,
Човен доганя;
Серце туже, тяжко б’ється,
Маре навмання.
Про загибле та минуле
Сльози вилива;
Все забуте, все заснуле
Нишком виплива.
Шкода мріями витати...
Що колись було,
Більше, мабуть, не вертати —
В вічінь одійшло.
Край широкий, наче море,
Ворскло обійма...
Тільки в тебе, серце хворе,
Іншого нема.
Сам оце журитись мушу,
Наче сирота;
Знав на світі щиру душу —
Згинула і та.
Де привіт найду без тебе?
Мука груди рве...
Кожен дума сам за себе,
Сам собі живе.
Годі марно нарікати
На людей, на світ, —
Довго мусять ще блукати,
Щоб найти просвіт...
Зеленіють берегами
Квіти, дерева;
Пахне чарівно лугами
Молода трава.
Всюди простір, всюди воля,
Божий день, весна...
Де ж поділась моя доля;
Де блука вона?
Тихий вечір... місяць... Боже!
Думонько моя!
Все на світі так пригоже;
Тільки нуджу я...
Виє вітер, човен носе,
Хвиля злюту б’є;
Вий же, буйний! Бурі просе
Серденько моє.
Знову Ворскло плеска тихо,
Човен геть пливе...
Знову муки, знову лихо,
Туга серце рве...
А надій чуття немруче
Знишку осіня...
Перевозний в берег луче,
Човен зупиня.
Вийшов я на луг зелений,
На траву упав,
Наче працею стомлений,
До землі припав.
Сон скосив мене у горі,
Мука одлягла;
Наді мною сяли зорі,
Божа ніч плила.
|
