Сестронько, квіте,
Пташко моя!
З мукою, світе,
Згадую я —
Пройшле з добою
Волі, коли
Мрії з тобою
Сяли-росли.
Потім... та годі —
Все споминать...
Вік у незгоді
Мусиш конать,
В лютій неволі
Проволокти, —
Карної долі
Не обійти...
Чорні, як ночі,
Повні душі,
Змучені очі
Бачу в тиші.
Небо Вкраїни
Світиться в них,
Полум’я лине
Зор весняних...
Стала нудиться;
Тільки ждання:
Мрія справдиться —
Всю осіня.
Мука — байдуже,
Кращого ждеш...
Де ж ти, мій друже,
Шляхом бредеш?
Чи з-за віконця,
В тяжкій журбі,
Дивишся сонця,
Мариш собі?
Чи покінчила
Сумерні дні
Та опочила
В темній труні?
Марно питаю...
Муку-журбу
Пильно потаю
Геть у глибу,
Та на поличчя
Чисте твоє,
Повне величчя,
Серце моє! —
Гляну з коханням
І помолюсь,
З сумом-зітханням
Не надивлюсь.
Дай тобі боже
Силу таку,
Що переможе
Кару тяжку!
|
