Не дивуйтесь, добрі люди,
Що я став собі такий.
Мов ножем, щоденно груди
Мені крає сум важкий.
Розминувся б я з журбою,
Куди-небудь може втік,
Так ношу її з собою
І носитиму повік.
Бо журби тії криниця
Ще не мала в світі дна:
Краща доля всім нам сниться
І солодким сном мина.
Розлітаються бажання
По дорозі наче пил,
І надія мре остання, —
Зберегти немає сил.
Молоді, веселі літа
Наче хмари пропливли;
Світлі думи серед світа
Навіть стежки не знайшли.
|
|
|
