Пархоме, не мудруй! ворожки не питай,
Як довгий вік прокоротаєш;
Що виковала вже зозуля — поживай!
А більше — шкода, що й бажаєш...
Хоч всіх ти упирів збери і знахорів,
Хоч покумайся ти з відьмами:
Ніхто не скаже нам так, як би ти хотів,
Що доля завтра зробить з нами!
Чи доведеться ще подушне заплатить,
Чи до снаги вже розплатився?..
Нащо, про що тобі над цим чуприну гріть?..
Дурний! дурний!.. а в школі вчився!..
Терпи!.. За долею, куди попхне, хились,
Як хилиться від вітру гілка;
Чи будеш жить, чи вмреш, Пархоме, не журись!..
Журись об тім, чи є горілка!..
А, є? так при на стіл!.. Частуй та й сам кругляй!...
Чи нам, Пархоме, треба скільки!..
Та вже ж — чи вкорочать свій вік, то вкорочай
В шинку над бочкою горілки!
От ми базікаєм, — а час, мов віл з гори,
Чухра: його не налигаєш!
От, скільки б випили до сеї ми пори,
Так ти ж буцім недочуваєш!
Ну ж, цуп останню ти гривняку з капшука,
Поки стара пере ганчірки,
Бо вже як вернеться, то думка, бач, така,
Що помремо обидва без горілки!
5 ноября 1827 г.
|
