Сидить Абдул,
Губи надув.
І гадку гадає:
Що там моє,
Турецькеє,
Військо поробляє?
Скільки ж воно
В море на дно
Москалів пустило!
Скільки ребят
З рушниць, з гармат
Трупом положило!
Ой, вже ж тії,
Турецькії,
Війська розчухрали!
Вже ж над ними
Й «Со святими»
Дяки одспівали!
Вже й в П’ятенбурх
Гінець Явтух
Чкурнув, що мав сили,
З листом об тім,
Що туркам всім
Пинхву в ніс встромили.
Сполать тобі
В Руській землі,
Андронче козаче!
Ти бусурман
Зм’яв на гаман —
Нехай Абдул скаче!
Сполать тобі
В Руській землі,
Нахименку хвацький,
Що попалив
І потопив
Байдаки султанські.
Та вже ж лизнув,
Та вже й мазнув
Султана по пиці!
Провів шрамки:
Будуть втямки
На морді синиці.
Так, бач, султан,
На сей із’ян
Ще й морду пиндючить,
На панотця,
На Воронця
Аркан з шовку сучить.
Сучи ж аркан,
Дурний султан,
Та й скручуй тугенько!
Бо туркам всім
Висіть на їм
Прийдеться довгенько.
[Грудень 1853]
|
