I
Коли б тебе, Полінашко,
Як я, знали люди,
За тобою, моя пташко,
Літали б усюди.
Коли б тебе, як я, знали
Багатії й бідні,
Вони б тебе покохали,
Як братики рідні.
Коли б знали хист і сили
Розуму й серденька,
На руках тебе б носили,
Як тато та ненька.
До серденька б пригортали,
Як я пригортаю,
За тобою б пропадали,
Як я пропадаю.
Соловейко в клітці тісній
Пісні виспівує...
А хто ж тії дивні пісні
На улиці чує!..
23 декабря 1855 года
Харьков
II
Віє вітер, несе пташку,
Та не з того краю,
Відкіль мою Полінашку
Щодень виглядаю.
Повій, вітре, та з досвіту,
З другої країни;
Навій мені добру вістку
Об моїй дитині.
Лети, пташко, з захід сонця,
Защебечи в шибку,
Довго ж ще біля віконця
Ждать дівчину-рибку!
Дмухнув вітер, звилась пташка,
Вістоньку звістує, —
Що в Полтаві Полінашка
За татом жалкує.
24 декабря 1855 года
Харьков
III
Текла річка
Невеличка
Та й понялась морем;
Була радість,
Хоч на старість,
Та й залилась горем!
Нема пташки
Полінашки,
Нема й співів рідних!
Полетіла,
Не схотіла
Тішити нас, бідних!
Ой ми, доню,
Твою долю
Не ганьбим, не гудим:
Будь щаслива,
Добротлива,
То й ми в добрі будем.
Твої сміхи —
Нам утіхи,
Поки тебе стане,
Твоє сонце
У віконце
І до нас загляне.
Смійся ж, серце,
Натщесерце,
Смійся і по страві:
Нехай пташку
Полінашку
Полюблять в Полтаві.
27 декабря 1855 года
Харьков
IV
В ПОЛТАВУ
a ma bien-aimee Apollinaire,
sur l'oubli de son beau manchon
Tu as bien fait, ma chere fille,
D'avoir oublie ton manchon:
Le feu de ton esprit petille
Sans la chaleur d'un vil torchon.
Les etoffes les plus couteuses
D'un sot sont un triste ornement;
L'or et les pierreries precieuses
Palissent aupres d'un talent.
Lorsque d'un clavier most tu tires
Des sons vivants et melodieux,
J'oublie la terre, et tu aspires,
Dans tes brulants transports, aux cieux.
Ou, lorsque ta main filiale
Veut caresser mes cheveux gris,
Mon coeur bondit, mon coeur tressaille,
Et jusqu'aux pleurs tu m'attendris.
Voila tes joyaux, ta parure,
Ma chere enfant! soigne les bien,
Et que ta vertu nous assure
Et notre bonheur et le tien.
Et quand, par un sort immuable
Mon heure sonnera d'adieux.
Ange de paix! fille adorable.
Ta main me fermera les yeux.*
30 decembre 1855
Harkoff
|
* В ПОЛТАВУ
до любої моєї Аполлінарії
з приводу її забутої муфти
Вчинила добре ти, дитино,
Свою забувши муфту в нас:
Нащо горнутися в шматину,
Як серце гріє повсякчас!
Вдягни дурного в пишні шати
І з того буде тільки сміх,
А хто талантами багатий —
Алмази бліднуть проти них.
Коли ти клавіші торкаєш
І мелодійний будиш звук, —
До неба душу пориваєш
Від грішного падолу мук.
А як ласкавою рукою
Мені ти пестиш сивину, —
Я чую, повен супокою,
Сльозину на щоці ясну.
Ось де оздоби найпишніші,
Моє дитя! Пильнуй же їх,
Живи в чесноті, в милій тиші,
Батьків чаруючи своїх.
Коли ж у темну домовину
Прийде мені пора лягти, —
Закриєш очі в ту хвилину
Мені, мій янголе, лиш ти.
Переклад М. Рильського
30 грудня 1855
Харків
V
Сидить батько на лаві,
Насупивсь... сумує;
Дочка ж його в Полтаві
З хлопцями гарцює,
Виліз батько із хатини —
Дочку виглядати...
І не чувать дитини!..
Що за вража мати!
«Вертайсь, дочко, додому,
Годі гопцювати,
Годі ж сього содому
В людях виробляти!
Чи се ж таки не диво,
Та й не дивовина,
Щоб по тижню мед, пиво
Смоктала дівчина!»
«Ой я б, тату, вернулась, —
Не пускає мати:
В шість узликів стягнулась*, —
Хоче танцювати.
Ой я б, тату, не дуже
Тих медів бажала,
Коли ж мати... байдуже!
«Пий, дочко!» — сказала.
«Та пий, — каже, — поки п’ється!
Нехай легко там ікнеться —
І батькові, і дитині,
І в господі всій родині!
Хай цибулю батько лупить,
А нам капшук з скрині цупить
Та в Полтаву надсилає,
Поки мати тут гуляє!
Скачи ж, дочко!.. мати скаче:
Нехай дома батько плаче!..»
31 декабря 1855 г.
Харьков
|
|
|
