Спочинку кращого немає і не треба.
Високий літній день підвівся в синє небо
І вовну білих хмар тримає при землі.
Папір пожолобивсь на довгому столі,
У сонці жовтому і сам поволі жовкне.
А літнє шемрання спливає неумовкне
З високих верховин зелених груш і лип.
І враз вривається ритмічний рівний скрип;
Немов розгойданий воловими рогами,
Іде загатами, левадами, садами
І золотим дощем прим’ятого стебла
Б’є по сухих тинах півсонного села...
|
|
|
