Утешься: не увял Овидиев венец...
Пушкін
Вінець Овідія довіку не зов’яне:
Безсмертний „Плач“ його, гіркий і незрівнянний,
Душні елегії, мов цвіт весняний лоз,
І чари соняшні його „Метаморфоз“,
І мудрі тонкощі ученого кохання...
Хай Цезар злоститься, і хай літа вигнання
Зігнуть високий стан і сивину вплетуть,
І хай гуде сармат і ґети смерть несуть,
А гнівний Понт реве, і гори набігають, —
Народи і віки не раз іще згадають
Дзвінких його пісень легкий свавольний лад
Стогнанням ніжних альб і дзвоном серенад.
|
|
|
