1.
Ладки, ладоньки, ладусі,
ой ладусі, ладки!
Де були ви?
У бабусі.
Що їли?
Оладки.
З чим оладки?
Із медком
та з солодким молочком.
А де брали медок?
Діставали у бджілок,
У садку зеленому,
під рясними кленами;
під кленами,
під липами,
де ягоди розсипані.
Хто розсипав?
Гуси.
Хто збере?
Бабуся.
Хто поїсть?
Дитинка —
дівчинка Маринка.
2
Ой чук-чуки,
чуки-на!
Наша доня
чепурна.
В неї на голівці
жовті чорнобривці,
і віночок
з конюшини,
і намисто
із шипшини,
і листок красольки,
наче парасолька,
і широкий
лопушок,
мов зелений
фартушок!
3
Гойда-да!
Гойда-да!
Добра в коника хода,
поводи шовкові,
золоті підкови.
Сяде, сяде
наша доня
у сідло,
візьме в руку
гостру шаблю
наголо.
У новому
військовому
убранні
буде доня,
як Чапаєв,
на коні!
4
Люлі, люлі, люлі,
прилетіли гулі,
гулі,
гулі,
голуби,
сірі,
білі
та рябі.
Поскладали
гулі крильця,
посідали
всі на бильця
стали думать-
міркувать:
що Маринці
дарувать?
Дарували
черевички,
щоб ходити
до кринички,
щоб у ніжки-ходунці
не кололи камінці.
Дарували їй
хустинку,
щоб пов’язувать
Маринку,
щоб гаряче сонечко
не палило донечку.
Дарували їй
перинку —
укладати спать
Маринку,
щоб дівчатко-золотко
спало тихо й солодко...
Спить у ліжечку дитина.
Тихі сни до неї линуть
через балки та горби,
наче білі голуби.
|
