Малював картину тато,
квач у фарбу умочав,
потім вийшов із кімнати
і обідати почав.
Тупу-тупу, хтось тупоче,
відчинити двері хоче...
І в кімнату в ту ж хвилинку
входить дівчинка Маринка.
Бачить: квачики чудні,
фарби різнобарвні,
а на білім полотні —
щось не дуже гарне.
Зараз доня квачик витре,
візьме фарби на палітрі
і на татовій картині
домалює квіти сині.
Не виходить — хоч заплач!
Тільки плями й смуги...
Мабуть, це поганий квач,
треба взяти другий.
Треба взяти іншу фарбу,
ясно-жовту, дуже гарну,
чорну, білу та руду
і змішати до ладу.
Раптом тато на порозі.
Тільки глянув — що то?
Фарби, пензлі на підлозі...
Знищена робота...
І стоїть мале дівчатко,
посміхається до татка,
довгий пензель у руці,
різні фарби на лиці.
— Ах ти, шкода наша, шкода!
Що ж ти наробила?
Грійте швидше теплу воду
та давайте мила!
|
|
|
