1
Була весна. Про сніг колишній
давно забули ліс і сад.
Стояли яблуні та вишні
у квітах з голови до п’ят.
Все оживало, все раділо
в зеленім лісі і в садку.
І кожен сам знаходив діло
собі під силу й до смаку.
Отам, де сосни із-за тину
здаля дивились у квітник,
розкинув довгу павутину
Павук — похмурий працівник.
Він жив у хатці на гілляці,
щоранку вдосвіта вставав,
а вставши, зразу йшов до праці
і плетиво своє снував,
ще й буркотів: — Щоб мух ловити,
міцні тенета я роблю.
Я дуже впертий, працьовитий,
неробства зовсім не терплю!
Поміж дерев, найстарших віком,
у гущині серед трави,
на сто дверей і двісті вікон
стояв будинок мурашви.
Виходили крізь всі ті двері
щоранку тисячі мурах
і метушились до вечері
і по землі й по стовбурах.
Вони тягали суччя, дрюччя,
за себе важче в сто разів,
облазили дерева й кручі
усі — з верхів і до низів.
А ввечері повзли додому
і так, щоб чути скрізь було б,
хвалились: — Всім давно відомо,
що й ми ненавидим нероб!
Неподалік, де тихо дзенькав
серед трави ясний струмок,
бджілок родина чималенька
вселилась в гарний теремок.
Вони збирали мед на квітах
аж до вечірньої зорі.
І клопотушок працьовитих
любили всі, малі й старі,
бо, хоч і мали гострі жала,
вони й самі любили всіх
і тільки тих не поважали,
хто байдикує всім на сміх.
2
Одного разу, вранці-рано,
в садку біля старого пня
з’явився раптом хтось незнаний,
в яскраве вдягнений вбрання.
Літає, пурхає зраділо,
серед квіток веде танець,
і різнобарвні легкі крила
проймає сонця промінець.
Це був Метелик. Він допіру
прокинувся в старому пні
і тісну зимову квартиру
покинув радо навесні.
Почувши вітру теплий подих,
скупався в крапельках роси
і вбрався у святковий одяг
з тканин сліпучої краси.
— Ой, як же гарно! Скільки світла!
Як хороше на світі жить,
коли навколо все розквітло,
все хоче з сонечком дружить!
І вже не треба повертати
у той старий трухлявий пень,
а можна весело літати
і танцювати цілий день!
І став Метелик витворяти
такі балетні номери,
що в лісі збіглися звірята,
придибав навіть кріт з нори,
пташки в садку здійняли галас,
захвилювались квіти всі,
і шепотіли, й дивувались
такій невиданій красі!
3
В цю мить з-за тину, з павутини,
Павук заглянув до садка.
І легковажна ця картина
роздратувала Павука.
І він спустивсь по довгій нитці
до мурашви в мурашнику:
— Ану, сусіди, подивіться,
що зараз робиться в садку!
Якийсь-то виряджений жевжик
розтанцювався серед трав!
Це припинити слід... та де вже!
Він там усіх зачарував!
— Хоч подивитися й цікаво, —
загомоніла мурашня, —
та в нас така важлива справа
і невідкладне завдання:
ми доїм тлю, свою худобу,
і виганяєм на попас.
Провчити б слід цього неробу,
але часу немає в нас!
|
