У сороки-
білобоки
п’ять малят-сороченят.
Усі чисто
хочуть їсти.
Треба всім їм дати лад.
От сорока-
білобока
поскакала на поріг
і до хати
працювати
поскликала діток всіх.
Цей, здоровий,
носить дрова,
той, швидкий, пшоно товче.
Третій в чашку
цідить бражку,
а малий млинці пече.
Тільки п’ятий
хоче спати,
помагати не біжить, —
у садочку
в холодочку
ліг на травці та й лежить.
У сороки-
білобоки
все вже зроблено як слід.
Вся родина
й господиня
посідали за обід.
Ті — до кашки,
ці — до бражки,
ще й млинців по п’ять, по шість.
А ледаче
хай поплаче! —
Хто не робить, той не їсть.
Як почув це братик п’ятий, —
не схотів на травці спати,
аж підскочив: — Як це так?!
Ви — в господі,
я — в городі,
до роботи й я мастак!
Ось він поле
бараболю
й обгортає залюбки,
до городу
носить воду,
поливає огірки.
Ще й на вишню
на найвищу
лізе ягідок нарвать.
Вже й приносить
вишень досить,
щоб усіх почастувать.
І сорока-
білобока
не нахвалиться сама:
— В мене діти
працьовиті,
зовсім ледарів нема!
|
|
|
