1
Вечоріє. Сутеніє.
А в кімнаті на вікні
щось у темряві біліє —
мабуть, яблучка смачні!
Мама яблучка купила,
щоб Марійка їх поїла,
щоб Марієчка мала
здоровенькою була.
Гарні яблучка, помиті,
і солодкі, й соковиті.
Чом їх дівчинка не їсть?
Хто на це нам відповість?
А Марійка в цю хвилинку
заглядає у щілинку —
хоче яблучок вона,
тільки темрява страшна!
— Може, там шкребеться мишка?
Може, вовк сидить під ліжком?
Може, там заліз під стіл
гострозубий крокодил?
2
У дитячому садку
є акваріум в кутку,
а в акваріумі рибки
миготять туди-сюди,
і на всіх вони крізь шибку
поглядають із води.
Є в садку ще й цуценятко,
є ласкаве кошенятко,
а надворі є кролі,
волохаті та малі.
Дітвора в садочок прийде
і біжить в живий куток,
а Марійка не підійде
до звіряток ні на крок.
Бо вона боїться всіх —
навіть рибок золотих!
— Цуценя куснути може,
кошеня дряпнути може,
а кролята — гризуни,
погризуть мене вони!
— Ой Марійко-чудасійко,
боягузка ти мала!
і чого це ти, Марійко,
всіх боятись почала?
3
Через кладку по порядку
діти йдуть в зелений ліс.
Під ялинками стежинки,
наче змійки, повились.
А Марійка невеличка
все стоїть на бережку:
страшно йти на той бік річки
через кладочку хитку.
— Ну, давай, Марійко, ручку,
ми без тебе не підем.
ми Марійку-чудасійку
через кладку проведем!
Не лякайся, не спиняйся,
ти ж у лісі не сама,
і страшного тут нічого
між деревами нема.
Збіглись весело малята:
— Нумо в схованки гуляти!
За дерева, під кущі
поховаймося мерщій!
І Марійка теж несміло
заховалась за пеньок.
От присіла — й заніміла:
за пеньком сидить звірок!
Звір страшний та волохатий,
довговусий і вухатий
під галузкою сидить,
жовтим листям шарудить.
Затремтіло тут дівчатко,
наполохане, бліде...
А налякане зайчатко
тільки вухами пряде.
Ворухнулася галузка...
Боягузка як гукне!
А зайчатко без оглядки
як стрибне та дремене!!!
Тут надбігли зразу й діти.
— Що тут сталось?
— Що за крик?
— Ой, рятуйте! Звір сердитий!
— Де ж той звір?
— Та він утік!..
Ну й сміялись потім добре
всі малята в дитсадку,
що зустрілись два «хоробрі»,
два «сміливці» у ліску!
4
На подвір’ї в дитсадочку
зозуляста ходить квочка.
А за квочкою підряд
ходить семеро курчат.
В них такі маленькі ніжки,
в них м’якесенький пушок,
і Марієчка нітрішки
не боїться цих пташок.
З ними грається охоче,
їх годує щоразу,
тільки щоб сердита квочка
не ходила поблизу!
— Ціп-ціп-ціп, мої пухнасті
ви клубочки пухові!
Обережно, щоб не впасти,
не заплутатись в траві!
Та зненацька щось велике
шугонуло з неба в сад —
лютий, хижий птах шуліка
налітає на курчат!
А Марійка-боягузка
як ухопить камінець!
Та як кинеться назустріч
до шуліки навпростець!
Налякалась хижа птаха,
підлетіла вище даху!
А курчатка всі до квочки
покотились, мов клубочки,
мов клубочки пухові —
всі здорові та живі!
— Ну й Марійка! От так диво!
От яка вона смілива!
Та яка ж небоязка —
налякала хижака!
А коли їй хижа птиця
стала зовсім не страшна —
вже вона не побоїться
ні кролятка-гризуна,
ні меткого цуценятка,
ні малого кошенятка,
ані рибок золотих,
ані зайчиків прудких!
Буде завжди скрізь гуляти,
за собою всіх водить
і до темної кімнати
буде сміливо ходить!
|
