З неба падають сніжинки
на дерева, на будинки,
на майдани, на садки,
на ялинки, на дубки.
Закрутилися сніжинки,
як веселі комашинки,
наче зграї білих мух,
як м’який холодний пух.
Біле-біле все навколо,
ясне й чисте, як ніколи!
Мов пухнаста ковдра, ліг
скрізь на землю білий сніг.
І тупочуть ноженята
по блискучому сніжку.
Це ж у нас сьогодні свято
у дитячому садку!
* * *
До вікна летять сніжинки,
до дитячого садка,
а у нас в садку ялинка, —
та й велика ж, отака!
На ялинці і намисто,
і ліхтарики барвисті,
і блискучий білий сніг
на зелені віти ліг,
і круглясті мандаринки,
і червоні зірочки!
І стрибають круг ялинки
дуже раді малюки.
* * *
Наче білі комашинки,
до вікна летять сніжинки;
— Нам віконце відчиніть
і на свято нас пустіть!
Відмовляють їм малята:
— Ми не можем відчиняти,
бо тепер у нас зима,
навіть сонечка нема!
Раптом двері відчинились,
задзвенів гучний дзвінок,
і сніжинки круг ялинки
враз пустилися в танок!
Закрутились по кімнаті...
білі-білі та пухнаті...
Хто ж їм двері відчинив?
У кімнату їх пустив?
Подивіться краще зблизька:
це ж дівчатка-танцюристки
в білих платтячках легких,
наче справжій білий сніг!
Ось Оксаночка і Віта,
ось Маївочка мала,
і Марійка — та, що влітку
боягузкою була.
І нечутною ходою
враз з’явився серед них
Дід Мороз із бородою,
з подарунками для всіх!
* * *
За вікном летять сніжинки
і сідають на вікні.
Ми танцюєм круг ялинки
і співаємо пісні.
Дуже весело нам жити
кожен день і кожну мить,
між собою всім дружити,
одне одного любить.
Ми щасливі маленята
найщасливіших батьків.
Це ж для нас — веселі свята,
подарунки, сміх і спів.
Всі для нас хороші друзі,
всіх братами ми звемо
у Радянському Союзі,
де ми з вами живемо!
|
