Ясочка на річці

Наталя Забіла

Блись та блись на сонці наша річка, повилась крізь луки запашні.

А яка ж тепленька в ній водичка! І пісок м’якесенький на дні.

Поспішає весело малеча, цвірінчить на березі щодня. Вітерець цілує голі плечі і біжить по хвильках навмання.

Поскидали трусики і плаття, пострибали в воду малюки. Ой, і любо ж, весело плескаться у струмочках тихої ріки!

Тут і наша Ясочка голенька. А навколо — рибок табунці. Хоче рибку захопити в жменьку, та ніяк не вдержить у руці.

Всі забули про Юрка малого — він сидить один на бережку. Бачить — що це дивиться на нього крізь рясну зелену осоку? Та страшне... зелене... й просто суне... Та ось-ось на хлопчика стрибне!..

Як гукне Юрасик до Ясюні:

— Ясю, Ясю! Глянь, яке страшне!

А Ясюня звіра не злякалась, замахнулась:

— Геть, поганий звір!

Подивилась жаба. Здивувалась. Та й плигнула в воду, під кушир.

Якби ви прийшли сюди, до Ясі, в наш зелений сонячний садок, ціла зграйка зразу б тут зійшлася сміхотливих радісних діток.

І, напевно, ви почули б миттю про Ясюню, жваву та метку, — як вона прогнала те страхіття, що дітей ляка на бережку.