Не плач, дівчино,
По своїй долі,
Що не вийшла заміж,
Зате ж ти на волі,
Як пташечка тая,
Що всюди літає,
В зеленім садочку
Сидить да співає,
Собі щебече,
Якую знає,
Якую серденько
Співать бажає.
А вже в неволі
Не заспіваєш
Такую пісеньку,
Як сам бажаєш.
І ти ж на волі,
Дак веселиться
Треба, дівчино,
А не журиться.
Слухала дівка
Да й плакать стала,
Далі, сердешна,
Так ісказала:
«Пташка співає,
Що пару має. —
Діточок, милого
Своїх втішає,
А я співаю,
Все серцю важко:
Без пари на світі
Жить дуже тяжко.
Хто що порадить,
Хто пожаліє,
Як душі тяжко
Й серце боліє?
А ти, козаче,
Горя не знаєш,
Од того й пісеньку
Свою співаєш». —
«Ой дівчинонько,
Дівчино мила!
Хто ж це співає?
Віктор Забіла,
В котрого серце
Билось і б’ється, —
Над його слізками
Доля сміється,
Бо він з душею,
Без долі тілько,
Без неї на світі
Жить дуже гірко».
|
