Борисоглібський кафедральний монастир у Чернігові

В історичному центрі Чернігова на території древнього княжого Дитинця, на північ від Спаського собору підносяться оригінального вигляду споруди, архітектура яких свідчить про їх велику стародавність. Це Борисоглібський собор, колегіум та будинок архієрея — все, що залишилося від колись знаменитого Борисоглібського кафедрального монастиря, який у XVII—XVIII століттях був справжньою Чернігівською академією. Нині ці будівлі займає Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній» та обласний історичний архів.

Близько 1120 року чернігівський князь Давид Святославич на своєму дворі почав будівництво мурованого храму на честь свого патрона святого князя Гліба (у хрещенні — Давида). Таким чином, первісне посвячення цього придворного храму — Глібоборисівський, тобто на честь двох князів-страстотерпців Гліба й Бориса, убитих за наказом їхнього брата Святополка Окаянного. Обох князів невдовзі по смерті Церква канонізувала, прагнучи притлумити хижацькі інстинкти князів, щоб вони припинили різати одне одного.

В інтер’єрі храму було влаштовано ніші-аркасолїі для поховань, тут же спочив і князь — будівник собору. На початку XIII століття при Глібоборисівському храмі організовано монастир, який занепав після монголо-татарського погрому Чернігова. Відомості про нього знову трапляються в джерелах лише 1611 року, коли він потерпів від пожежі, та 1 грудня 1627 року, коли польський король Сигізмунд III звелів передати православний Глібоборисівський храм католицькому домініканському монастиреві. У ці часи давньоруський тринавовий, триапсидний, однобанний собор зазнав деяких перебудов: домінікани переробили апсиди, зруйнували галереї, понищили стародавні фрески.

Після початку Хмельниччини 1648 року домінікани мусили утікати з Чернігова, а храм було заново освячено як Борисоглібський. 1657 року новопоставлений Чернігівський архієпископ Лазар Баранович відновив при храмі монастир. 1671 року владика переселився з Новгорода-Сіверського до Чернігова й монастир з того часу розбудовується як кафедральний, тобто резиденція архієпископа. За його ініціативою 1679 року сюди з Новгорода-Сіверського перевели латинську школу з її бібліотекою, започаткувавши таким чином «чернігівські Афіни духовні». Також сюди з Новгорода-Сіверського перевезли друкарню, яку згодом передали до Іллінського монастиря.

Лазар Баранович зібрав у Борисоглібському монастирі визначні наукові й культурні сили: до чернігівського гуртка належали богослови Адам Зернікау, Іоанникій Ґалятовський, Дмитрій Туптало (майбутній Дмитрій Ростовський), проповідник Тимофій Богданович, архітектор з Вільна Йоганн-Баптист Зауер (будівничий Троїцько-Іллінського монастиря), ігумен Іллінський Лаврентій Крщонович, видавець знаменитої книги «Руно орошенное» і фактичний начальник Чернігівської друкарні, а також Михайло Оснецький, перекладач давнього богослова Єфрема Сіріна та інші. Не випадково, що до Лазаря Барановича неодноразово зверталися патріархи Московські за вирішенням важливих богословських питань.

Одним з перших учителів латинської школи у Борисоглібському монастирі став уродженець Ніжина Іван Максимович Васильківський, який згодом постригся в ченці, став ігуменом Єлецького монастиря в Чернігові, а 1696 року був поставлений архієпископом. Саме він, відомий в історії як Іоанн Максимович (майбутній митрополит Тобольський, канонізований Православною Церквою у 1916 році), у 1697 році перетворив Борисоглібську школу на колегіум, який на честь свого засновника з 1708 року називався Колегією архієпископо-максимовичівською чернігівською. Його співробітниками на освітній ниві були: ієромонах Антоній Стаховський — перший префект і ректор колегії (майбутній митрополит Тобольський), Іларіон Лежайський (майбутній начальник російської місії в Китаї), ієромонах Герман Кононович та інші.

Колегія розміщувалася в споруджених ще домініканами дерев’яних корпусах та в мурованому будинку келій і трапезної Борисоглібського монастиря. Цю споруду в 1701—1702 роках добудовано: із заходу прибудовано церкву Іоанна Богослова з високою дзвіницею, зі сходу — Всіхсвятську церкву. Так сформувався двоповерховий з дзвіницею корпус, трохи схожий на Академічний корпус Києво-Могилянської колегії. Він зберігся донині і є видатною архітектурною пам’яткою доби українського відродження. У 1952—1954 роках під час реставраційних робіт тут знайдено керамічну закладну таблицю з гетьманським гербом і написом: «Сей храм создан Божим благословеніем й прещедрим даяніем й іждивеніем от ясне вельможного пана Іоанна Мазепи славного войск російских гетмана».

1705 року до трьох нижчих класів колегії — фари, інфіми й граматики — приєднано клас риторики з піїтикою і діалектикою. Викладання мало своєрідний військово-патріотичний характер, відповідно до тогочасної ситуації в Україні й політики гетьмана Мазепи, друга і покровителя архієпископа Іоанна Максимовича. Сам владика видав чимало власних полемічних і навчальних творів. Одним з найвизначніших є «Алфавит... рифмами сложений», виданий 1705 року. На титулі книги зображено Борисоглібський собор та символічне родове дерево російських монархів, що розпочинається святими Володимиром та Ольгою, святими князями Борисом і Глібом, а закінчується царем Петром І.

У колегіумі, за прикладом Києво-Могилянської академії, започатковуються містерії та диспути. Викладаються філософія Арістотеля, латинська, грецька, польська, німецька, французька мови, деякі природничі дисципліни.

Про свідому орієнтацію чернігівських просвітителів на духовну спадщину і навчальну практику Петра Могили свідчить і те, що велика частина його власної бібліотеки потрапила до бібліотеки Чернігівської колегії. Багато книг мали власноручні надписи (інскрипти) Петра Могили. Крім цих книг, основу книгозбірні, яка наприкінці XVIII століття налічувала понад 1000 інкунабул, склала особиста бібліотека Лазаря Барановича. Тут, крім стародруків, були й рукописні книги, багато з них мали інскрипти Лазаря Барановича, святого Дмитрія Ростовського, святого Феодосія Углицького, святого Іоанна Максимовича, а також Мефодія, єпископа Мстиславського, Іоанникія Ґалятовського та інших відомих історичних діячів. Український історик Микола Маркович, оглянувши цю бібліотеку в середині XIX століття, писав, що вона «має такі дорогоцінності, другі примірники яких навряд чи можна десь знайти, та й взагалі бібліотека ця найвизначніша в країні, скарб для бібліомана». Подальша доля цієї бібліотеки трагічна — XX сторіччя в Україні не сприяло збереженню культурних цінностей. Де поділася ця унікальна книгозбірня, чи загинула вона вся, чи її книги розпорошено по різних сховищах — це питання потребує спеціального вивчення.

З Борисоглібським монастирем пов’язано кілька всесвітньо відомих пам’яток стародавнього українського мистецтва. Одні з найзагадковіших — так звані капітелі й наріжні камені Борисоглібського собору. Ці кам’яні різьблені елементи архітектурного декору з рослинним орнаментом, зображенням фантастичних істот: птиці Сіріна, пса Сімаргла, левів тощо — віднайдено під час археологічних досліджень собору. Досі точиться дискусія про те, належав цей язичницький за характером декор Борисоглібському собору чи якійсь іншій споруді. Свого часу була опублікована гіпотеза знаного дослідника чернігівської старовини Андрія Карнабіда про те, що ці різьблені камені — залишки язичницького святилища, яке було в IX—X століттях якраз на місці собору. Слушність цієї гіпотези начебто підтверджує ще одна археологічна знахідка майже 300-річної давності: 1701 року під час розбудови колегіуму в землі знайшли срібного поганського ідола. За наказом гетьмана Івана Мазепи його переплавили, і з цього срібла коштом полкового судді Карпа Мокрієвича 1702 року в німецькому місті Аугсбурзі майстер Філіп Якоб Дрентветт виготовив срібні з позолоченими деталями царські врата іконостаса Борисоглібського собору. Це — видатний твір металопластики. В основі композиції — відомий мотив «древа Ієсеєвого» з зображеннями Давида, Ієсея і апостолів.

Що стосується різьблених каменів з Борисоглібського собору, то привабливу версію про їх походження з язичницького капища IX—X століть спростовує лише один, проте визначальний факт: за стилістикою різьблення по каменю ці елементи чітко датуються XII століттям.

У Борисоглібському соборі були поховані видатні православні ієрархи: Лазар Баранович та святий Феодосій Углицький. Поховання першого з них сплюндровано у 1950-х роках: покійника обдерто і його облачения (панагію та інші речі) виставлено на загальний огляд. Рака з мощами святого Феодосія 1988 року була повернута Православній Церкві.

На схід від Борисоглібського собору стоїть мурований двоповерховий будинок архієпископа — архітектурна пам’ятка кінця XVIII століття, перебудована 1804 року архітектором Антоном Карташевським у стилі класицизму з величним шестиколонним портиком іонійського ордера.

Згідно з указом російської імператриці Катерини II, 1786 року Борисоглібський монастир закрито, а споруди його пристосовано для різних адміністративних установ. Тоді ж колегіум перетворено на духовну семінарію, яку на початку XIX століття перевели в інше місце, а архієрейську резиденцію перенесли до Троїцького монастиря. Поступово зруйнували й частину монастирських споруд, зокрема мур, що оточував територію.

Монастирський ансамбль дуже потерпів від німецьких бомбардувань 1941 року. Його основні споруди в 1950—1960-х роках відновили в первісних архітектурних формах видатні реставратори Петро Барановський, Микола Холостенко та Маріоніла Говденко. Нині тут організовано експозиції з історії церковного мистецтва Чернігівщини (ікони, металопластика, кераміка, фрески тощо).