Зимненський Свято-Успенський Святогірський монастир

Комплекс належить до типу оборонних монастирів, що дуже поширилися на землях Східної Європи в епоху пізнього середньовіччя. Розташований у селі Зимне (Зимно) за 5 кілометрів від міста Володимира-Волинського — історичної столиці Волині. Стоїть на пагорбі, що круто обривається до заплави річки Луг, має вигідне в оборонному відношенні положення.

Територія монастиря прямокутна в плані, оточена цегляними оборонними мурами з наріжними баштами. До складу монастирського комплексу входять Успенський собор, надбрамна башта-дзвіниця, трапезна з церквою. На північній терасі, що прилягає до собору та оборонних мурів, стоїть невеличка Троїцька церква. Поруч з нею у схилі пагорба — вхід у печери з підземною Варлаамівською церквою.

Виникнення монастиря відноситься до XI століття. Згідно з місцевою легендою монастир заснував сам Великий князь Київський Святий рівноапостольний Володимир. Перша документована згадка про нього зустрічається в Патерику Печерському під 1062 роком у зв’язку зі смертю тут першого ігумена Києво-Печерського монастиря Варлаама. Наступного разу монастир згадано у документах вже під 1458 роком. Спершу всі споруди були дерев’яними. З 1460-х років (за іншими даними — протягом першої половини XVI століття) власники цих земель — князі Чорторийські — будують муровані храми й оборонні мури з баштами. Пізніше у всіх чотирьох оборонних мурах були влаштовані аркові брами. У 1682 році монастир перейшов на Унію і після того поступово занепав. Протягом 1860—1862 років справою поновлення храмів Зимненського монастиря переймався російський імператор Олександр II. У 1893 році монастир було відновлено як православний жіночий. Після того значні роботи з реконструкції монастиря проведено в 1899 році за проектом архітектора Миколи Козлова. Тоді перебудовано дзвіницю, Успенську церкву, побудовано школу і підземну Варлаамівську церкву.

Реконструктивна акція кінця XIX століття в Зимненському монастирі не пройшла повз увагу знаменитої графині Прасковії Уварової, голови Московського археологічного товариства — однієї із засновниць пам’яткоохоронної справи в Російській імперії. З властивою їй принциповістю вона зауважила необґрунтованість і шкідливість зробленого: «Нині монастир цей обернено на жіночий і новопризначені ігумені одна перед одною, бажаючи, очевидно, вислужитися перед якимось новим спрямуванням, що захопило нас останнім часом, будують, перебудовують, користуючись люб’язними порадами молодого архітектора, та тією безкарністю, яка взагалі панує для подібних робіт у нас на святій Русі, де, на біду, не виробилося розуміння того, що церкви, як і решта пам’яток старовини, належать державі і не можуть розкрадатися і перебудовуватися без завдання втрат історії країни, якій вони належать».

Мурований монастирський Успенський собор з печерами збудовано в 1495 році, перебудовано у 1550 році. Внаслідок перебудов 1724 року храм став схожим на католицький костел, отримавши дві вежі на західному фасаді. Внаслідок реконструкції 1898—1900 років, вежі ліквідували, що й надало храму рис православного храму в неоросійській стилістиці.

Собор входить до системи оборонних мурів монастиря. Він прямокутний у плані, тринавовий, з однією півкруглою в плані вівтарною апсидою. Первісно був без бань чи куполів, а перекривався склепіннями. Ті п’ять куполів, якими собор вінчається зараз, є результатом відбудови, здійсненої жіночим монастирем у середині 1990-х років без участі фахових реставраторів. З північного сходу до собору прилягає двоярусна оборонна башта. Існує версія першого дослідника цієї пам’ятки Григорія Логвина про те, що первісно храм вінчався чотирма наріжними оборонними баштами.

З північного боку біля підніжжя земляної тераси в товщі підпірної стіни влаштовано вхід до печер у вигляді аркової галереї. У глибині печерного комплексу влаштовано Варлаамівську церкву — невелике прямокутне в плані приміщення з двома апсидами на сході і заході, перекрите зімкненим склепінням з квадратовим вентиляційним отвором.

Оборонні мури з баштами, збудовані у XV—XVI століттях, у плані мають форму неправильного чотирикутника, по кутах якого стояли башти. Південний мур включає також проїзну башту-дзвіницю та круглу в плані башту. По верху стін був колись бойовий обхід з бійницями.

Троїцька церква, збудована в 1465—1475 роках, стоїть поза межами монастирського двору. Це одна з двох церков монастиря, яка з кінця XVIII століття використовувалася як каплиця. Вона зазнала численних ремонтів, проте добре зберегла свої первісні форми, унікальні в українській архітектурі. Церква невелика, дводільна, безстовпна, з напівкруглою вівтарною апсидою. Головне приміщення та вівтар перекриті характерними світловими банями з підвищеннями — скуф’ями.

Зимненський Святогірський Свято-Успенський монастир є найстародавнішим і найбільшим у Західній Україні православним монастирем оборонного типу з деякими західноєвропейськими романо-готичними рисами в архітектурному устрої. Цим і пояснюється його унікальність й неабияка цінність для української науки й культури. Нині це діючий жіночий православний монастир, пам’ятка архітектури національного значення.