Монастир святого Онуфрія. Львів

Монастир Святого Онуфрія згадується у грамоті Галицького князя Льва Даниловича 1292 року. Нині історики довели, що та грамота була сфальсифікована у XV столітті, проте окремі факти, наведені в ній, зокрема й про існування в той час львівського Онуфріївськогр монастиря, є незаперечними. У цьому монастирі деякий час перебувала одна з найбільших святинь усього християнського світу, нині відома як чудотворна Ченстоховська ікона Матері Божої. Князь Лев Данилович передав монастиреві на збереження ікону Богородиці, мальовану на кипарисовій дошці самим Євангелістом Лукою. Пізніше князь Владислав Опольський обманом заволодів цією іконою і перевіз її до монастиря на Ясній Горі у Ченстохові.

Після багатьох десятиліть занепаду цей монастир обновив у 1463 році львівський міщанин Степан Дропан. Потім благодійником монастиря став князь Костянтин Іванович Острозький, який купив для нього велику земельну ділянку й виділив кошти на будівництво в 1550 році мурованого храму, який є первісним ядром сучасної Онуфріївської церкви. До кінця XVI століття монастир підпорядковувався Унівському, а в 1589—1762 роках він перебував під протекторатом Львівської Ставропігії, тобто підпорядковувався спершу Константинопольському патріархові, а коли в 1708 році Львівська Ставропігія перейшла на унію — безпосередньо Риму. У 1767 році монастир став належати до Василіанського чину.

З Онуфріївським монастирем пов’язане ім’я першодрукаря Івана Федорова. Тут в 1573 році він заснував друкарню, з якої вийшли відомий львівський «Апостол» та «Буквар» — первістки української друкованої книги, що дійшли до нашого часу. Тут же Івана Федорова й поховали у 1583 році. На його могильній плиті був первісний напис про те, що він у Львові «друкованіє занедбалоє обновил». З огляду на це, строго кажучи, Івана Федорова не можна вважати першодрукарем, оскільки у Львові книжки друкувалися і до нього, тільки вони не дійшли до нашого часу. Та попри це Іван Федоров є визначною постаттю в історії української культури. Тому у дворі монастиря в 1977 році була встановлена трифігурна композиція, що зображає великого першодрукаря з помічниками (скульптор А. Галін). Після реставрації 1972—1974 років у монастирі протягом 1977—1989 років діяв дуже цікавий музей Івана Федорова — філія Львівської картинної галереї.

Оскільки Онуфріївський монастир знаходився на Жовківській вулиці у львівському передмісті, слабо захищеному від різних нападників, він був оточений власним оборонним муром з надбрамною баштою. Та попри це, він часто потерпав від ворожих нападів та пожеж, зокрема в 1623, 1655, 1672 роках і багато разів перебудовувався, набувши свого теперішнього вигляду у XIX столітті. У першій чверті XIX століття ігуменами монастиря були Арсеній Радкевич (помер 1821 року) та Модест Гриневецький (помер 1823 року) — одні з небагатьох українців, які стали професорами й ректорами Львівського університету.

Радянська влада закрила монастир у 1946 році. Відновив він свою діяльність у 1989 році. Відтоді тут проведено значний обсяг реставраційних робіт, а в середині 1990-х років збудовано новий корпус келій з каплицею, вдало запроектований львівськими реставраторами Миколою Гайдою та Уляною Піхурко.

Головною будівлею монастиря є Онуфріївська церква, збудована мурованою в 1550 році як фундація князя Острозького. Церква була однонавовою, зального типу. З південного боку до неї прилягає така сама за типом, але трохи менша за розмірами каплиця Святої Трійці, час спорудження якої невідомий. У 1701 році каплицю розширили й, можливо, тоді ж надбудували на ній баню. Первісно церква й, каплиця мали окремі входи й не були з’єднані між собою. Пізніше у спільній стіні між ними пробили арки, відтак каплиця стала ніби бічною навою Онуфріївської церкви. У 1821 році під керівництвом архітектора Франца Трешера-молодшого церква зазнала перебудов, зокрема її східна вівтарна частина. Остання радикальна перебудова храму датується 1902 роком. Тоді архітектор Іван Левинський за проектом архітектора Едгара Ковача прибудував до церкви з півночі наву, увінчану банею. За своїми архітектурними формами вона достеменно повторює колишню Троїцьку каплицю. Унаслідок такої перебудови церква зрештою стала тринавовою, симетричною за композицією, з трьома гранчастими апсидами. Вона має по одній бані над кожною з бічних нав і декоративну маківку над середньою навою.

Монастирські муровані келії побудовано в кілька етапів: у другій половині XVI століття та у 1683 році, перебудовано наприкінці XVIII та на початку XIX століть. Корпус прямокутний у плані, двоповерховий, відгороджує від вулиці монастирський двір. З півночі до будівлі прилягає мурована дзвіниця. Попри численні перебудови, в приміщеннях першого і другого поверхів частково збереглися старі муровані склепіння.

Протягом 1693—1698 років на місці розібраного в 1688 році дерев’яного паркану збудовано оборонний мур з бійницями, який оточував територію з трьох боків, бо з півночі Онуфріївський монастир межував з вірменським монастирем Святої Анни, також оточеним муром. Обидва монастирі утворювали єдину оборонну систему, що відіграла свою роль під час татарського нападу на Львів у 1695 році.

Надбрамна дзвіниця монастиря є спорудою, з якою пов’язано чимало легенд. Зокрема її точне датування встановив зовсім нещодавно — у 1999 році — львівський мистецтвознавець Володимир Вуйцик. До цього часу дзвіницю безпідставно вважали оборонною баштою-дзвіницею XVI—XVII століть. І справді, у 1654 році на цьому місці почали зводити невисоку муровану дзвіницю. У 1681 році дзвіницю завершили дерев’яним ярусом. Розташована на одній осі з церквою, вона була головним входом на територію монастиря. З вулиці до брами ведуть парадні сходи, побудовані в 1780 році. У 1820 році стару дзвіницю повністю розібрали й на її місці за проектом архітектора Франца Трешера-молодшого збудували ту, яка існує нині. Вона квадратна в плані, чотириярусна, з наскрізним арковим проходом в першому ярусі, увінчана наметовим дахом. Ніші на фасаді за формою аналогічні нішам на фасадах церкви.

Загалом увесь монастирський комплекс, незважаючи на численні перебудови, витриманий у єдиній архітектурній стилістиці класицизму з окремими ренесансними деталями.