Крехівський монастир

Монастир розташований за 2 кілометри на південний схід від села Крехова у дуже мальовничій місцевості під горою Побійна, яка огинає монастир з трьох боків, ніби захищаючи його. Монастир заснував київський чернець Іоїл у 1612 році на горі поблизу села Фійна неподалік від Жовкви. Іоїл прийшов сюди з ченцем Сильвестром, викопав собі печеру й поставив над нею дерев’яну каплицю. Згодом над печерою побудували дві дерев’яні церкви — Петропавлівську і Покровську, які простояли до другої половини XVIII століття.

Ще за життя Іоїла, у 1620-х роках, монастир перенесли у безпечніше й захищеніше місце під горою Побійною, де він міститься й нині. З цією подією пов’язана одна місцева легенда, записана в 1699 році ігуменом Діонісієм Сінкевичем. До Іоїла прийшов сліпий старець Герасим, який напророчив, де саме має стояти монастир великий для захисту багатьох людей від ворожих нападів. Старець звелів водити себе по вказаній ним місцевості й ударами свого посоха об землю вказував місця для зведення церков. Саме на тому місці польський коронний гетьман Стініслав Жолкевський і подарував землю для нового великого монастиря.

У 1628 році монастир дістав право ставропігії від Константинопольського патріарха, а від магнатів, які володіли довколишніми маєтностями, — наступні земельні надання і кошти на будівництво. Спершу монастир підтримували пани Сапіги і Вояковські, згодом — українські гетьмани Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Мазепа. На доброчинні пожертви тут були побудовані Преображенська і Миколаївська, а після 1638 року — Троїцька і Покровська церкви. До початку XVIII століття всі монастирські будівлі були дерев’яними, проте сам монастир з 1661 року почали обносити фортечним муром з мурованими баштами. На гравюрі 1699 року, виконаній монастирським ігуменом Діонісієм Сінкевичем, зображено монастирський комплекс, що складається з чотирьох дерев’яних церков, двох дзвіниць, будівлі келій і господарських споруд, огороджених з чотирьох боків високим кам’яним муром з брамою і наріжними баштами.

Головною була збудована в 1658 році львівськими майстрами Андрієм і Адамом Преображенська церква — тризрубна, триверха. Це був дуже характерний зразок народної дерев’яної архітектури галицької школи. Стінопис у церкві виконав художник Микола Петрахнович. У 1775 році після завершення спорудження мурованого монастирського собору ця дерев’яна церква була перенесена в село Добросин поблизу Жовкви, де простояла до 1876 року. Нещодавно на території монастиря відтворили аналогічну дерев’яну церкву, освячену в ім’я апостолів Петра і Павла.

Крехівський Миколаївський монастир витримав свій головний іспит як фортеця у 1672 році під час походу на Львів великого турецько-татарського війська разом з козаками гетьмана Петра Дорошенка. Щоб забезпечити монастир від руйнувань, Дорошенко заздалегідь послав туди козацьку залогу під командою Івана Мазепи, майбутнього гетьмана. Коли татари 29 вересня 1672 року таки напали на монастир, козаки настільки завзято його боронили, що навіть пострілом з монастирської гармати убили племінника кримського хана. Це дуже розлютило хана, котрий хотів навіть знищити монастир. Але за посередництвом гетьмана Дорошенка монастир відкупився від ханського гніву, заплативши 4 тисячі талярів як компенсацію за убитого родича, причому хан навіть надав монастирю розписку (квит), що він не має більше жодних претензій до чернечої громади.

З цією подією пов’язана ще одна цікава історія. Не маючи достатньо грошей, щоб заплатити цей викуп, ченці вирішили частину суми компенсувати церковними коштовностями, серед яких була й старовинної ювелірної роботи срібна, позолочена дарохоронильниця у вигляді семибанної церкви. Побачивши цю дорогоцінну річ гетьман Дорошенко переконав хана Селім-Ґірея, що не годиться брати як викуп церковні богослужбові речі, з чим хан погодився і дарохоронильниця лишилася в монастирі. Але те, що не забрали кримські татари в 1672 році, конфіскувала й переплавила на метал «цивілізована» Австрія в 1809 році.

У 1721 році православний Крехівський монастир прийняв унію. Це стало переломним моментом у його розвитку. Монастир почали перебудовувати з дерев’яного на мурований. Протягом XVIII століття замість дерев’яних усі монастирські будівлі були зведені з каменю й цегли. З 1775 по 1782 роки в монастирі проведено значні ремонтні й відновні роботи.

Головна в монастирі Миколаївська церква збудована мурованою в 1721—1737 роках на місці розібраної дерев’яної Троїцької церкви за проектом колишнього монастирського ігумена Діонісія Сінкевича. Розташована вона ближче до східного оборонного муру. Оздоблювальні роботи тривали до початку 1750-х років. У 1779 році церква зазнала перебудов: для поліпшення пропорцій бані було знижено дах, перебудовано фронтони на фасадах. Нині церква хрещата в плані, з гранчастим вівтарем, двобанна. Бані розташовано над центральною частиною і над вівтарем. Аналогічний за формами верх, але декоративний, вивершує західне рамено храму — так званий бабинець. Архітектурні форми храму витримано в бароковій стилістиці. В інтер’єрі на стінах зберігся фресковий розпис 1776 року. В оформленні інтер’єру брали участь львівські художники Євстахій Білявський, Василь Петранович, скульптори Матвій Полейовський, Іван Щуровський.

Дзвіниця, що датується XVII—XVIII століттями, замикає північно-східний кут оборонного муру монастиря. Низ дзвіниці — це оборонна башта, зведена у 1661 році. У 1759—1761 роках надбудовано верхній ярус з годинником. Зараз споруда восьмикутна в плані, двоярусна, завершена бароковою банею з ажурним ліхтарем. У нижньому ярусі на кожній грані збереглися три ряди бійниць. Келії, розташовані біля південного оборонного муру, побудовано в кілька етапів: в 1755, 1775—1780 і 1902 роках. Будівля цегляна, двоповерхова, Т-подібна в плані.

Оборонні мури з брамою і баштами на кутах замикають з чотирьох боків величезний прямокутний двір. Будівництво розпочалося після 1660 року. У 1661 році зведені дві башти, а до 1664 року всі основні роботи закінчено. З напільного боку перед мурами викопали глибокий рів з мостом при в’їзній брамі. З чотирьох башт збереглися дві восьмигранні — північно-західна, північно-східна з дзвіницею, а також кругла південно-східна. В’їзна брама з баштою спочатку була в східному мурі. Нову браму в бароковому стилі побудовано 1775—1776 роках посередині північного муру. Тоді ж замість дерев’яної західної стіни зведено кам’яний мур, а інші мури відремонтовано. Перед брамою побудовано новий кам’яний міст.

Тяжкі часи для монастиря настали в XX столітті. Спершу його пограбувала польська окупаційна влада у 1919 році, заарештувавши у травні всіх ченців й відправивши їх до концентраційного табору в Домб’є, а в червні — вивізши звідси всі пам’ятки мистецтва і старовини, у тому числі монастирську бібліотеку й архів. Коли ігумен Віталіс Градюк спитав керівника цієї варварської акції поручника Яна Ґумовського, для чого це все робиться, той відповів: «Хочемо знищити осередки українства». У 1939 році монастир закрила радянська влада, розмістивши в будівлях «штаб укрєпрайона». У 1941 році сюди повернулися василіяни, проте взимку 1946 року монастир закрили остаточно, розмістивши тут різні радянські установи й знищивши все внутрішнє обладнання, яке не встигли вивезти віруючі. У головному Миколаївському храмі влаштували склад дров. Ченці-василіяни відновили діяльність монастиря 29 серпня 1990 року.

Нині ансамбль є василіянським монастирем Української Греко-Католицької Церкви, в якому діє семінарія, і складається з мурованих будівель Миколаївської церкви, дзвіниці, келій і оборонної стіни з брамою і баштами. Належить до найвизначніших пам’яток архітектури оборонного характеру.

На відміну від інших монастирів-фортець Західної України, Крехівський монастир протягом XX століття був забезпечений фаховою реставрацією. Перші реставраційні роботи проведено у 1909 році — реставровано північну стіну і частину західної; у 1912 році — іншу частину західної стіни. Кошти на реставрацію виділив Галицький сейм. Консерваційні роботи проводилися в 1930-х роках. Протягом 1990-х років, уже в добу незалежності України, львівські реставратори здійснили комплексну реставрацію всіх монастирських об’єктів. Ця робота була удостоєна Державної премії України в галузі архітектури за 1997 рік.