Свято-Успенська Унівська лавра

Оборонний монастир лежить у мальовничій долині серед порослих лісом пагорбів у селі Унів Перемишлянського району Львівської області. Він є одним з найстародавніших в Україні. Точна дата його заснування невідома. Перша письмова згадка походить з привілея короля Ягайла 1395 року. Вважається, що засновником монастиря був рицар Лагодовський з ближнього села Лагодів, котрий зцілився від хвороби водою з місцевого джерела. На це джерело йому вказала уві сні Богородиця. На знак вдячності за чудодійне зцілення рицар збудував над джерелом дерев’яну церкву й заснував біля неї монастир. За легендою, церкву й монастир зруйнували татари. Після того Лагодовський за допомогою князя Федора Любартовича почав будувати мурований храм Успіння Богородиці, завершений у 1400 році. Нащадки рицаря Лагодовського поховані в монастирському храмі. У 1401 році король Владислав Ягайло своєю грамотою підтвердив надані монастиреві маєтки Млинів та Якторів.

У 1542 році Унівський монастир став архімандрією. Першим архімандритом був Анастасій Радиловський, після нього — відомі діячі православ’я Гедеон та Ісая Балабани. Найбільшого розквіту монастир досягнув за архімандритів Варлаама та Афанасія Шептицьких. На той час монастир уже був греко-католицьким. Архімандрит Варлаам (помер 1715 року) оточив монастир високим земляним валом з ровом. Його наступник Афанасій, який пізніше став єпископом Львівським і митрополитом Київським (помер 1746 року) реставрував монастир, надавши його храму сучасного вигляду. В пам’ять про це на фасаді церкви встановили вирізьблений з каменя герб Шептицьких. У 1648—1765 роках у монастирі діяла друкарня.

У 1790 році австрійська влада скасувала монастир, ченці якого перейшли до Золочева й Бучача. Монастирська церква стала сільською парафіяльною, а маєтки колишнього монастиря в 1816 році передали Львівській греко-католицькій митрополії. Після цього колишній монастир став літньою резиденцією Львівських митрополитів. Тут з 1818 року постійно мешкав митрополит Михайло Левицький, перший галицький кардинал. При ньому були знесені оборонні вали й рови і збудовано митрополичий палац.

У 1919 році згоріла студитська лавра Святих Антонія і Феодосія Печерських у Скнилові під Львовом. Відтак митрополит Андрей Шептицький перевів скнилівських ченців-студитів до Унева, відновивши таким чином монастир. Чернече об’єднання студійського уставу започаткував у 1898 році митрополит Андрей Шептицький з метою духовного удосконалення, вивчення богослов’я і творення милосердя. Першим настоятелем студійського чину став рідний брат митрополита отець Климентій Шептицький (1864—1950, помер у радянському концтаборі). Сам митрополит Андрей постійно носив чорну рясу ченця-студита. Студитська лавра тут існувала до 1950 року, коли її закрила радянська влада, розмістивши натомість божевільню. При цьому були сплюндровані й знищені надгробки (Олександра Лагодовського 1574 року), поховання (кардинала Михайла Левицького 1858 року), іконостас 1731 року та ікони в храмі, забілено розписи, а в церкві декілька разів влаштовували вогнища, на яких спалювали церковні та богослужбові книжки. Лише в 1991 році сюди, в руїну і пустку, повернулися монахи-студити.

Монастир збудовано як оборонний комплекс, що майже не відрізнявся від укріплених феодальних замків. Він був квадратний у плані, оточений фортечними мурами з бійницями і чотирма наріжними баштами. З двору до мурів прилягали приміщення келій. Високий вал і глибокий рів, наповнений водою, що оточували монастир, існували до початку XIX століття.

Зараз монастир складається з мурованих споруд церкви, фортечних мурів з двома баштами, келій і будинку митрополита. Розпланування монастиря регулярне: периметр утворюють чотири корпуси, що формують квадратний двір з церквою посередині. Південний бік цього квадрата був забудований тільки у 1820-х роках літнім палацом галицького митрополита і кардинала Михайла Левицького (1818—1858, похований у монастирській церкві). Раніше з цього боку були брама й міст.

Успенську церкву після 1400 року неодноразово перебудовували. За характером архітектури вона належить до перехідної стилістики від готики до раннього ренесансу. Зокрема, її склепіння розчленовані пізньоготичними нервюрами нерегулярного малюнка. Конструкція склепінь давала змогу пристосувати споруду до оборони, влаштувавши зверху оборонну галерею. Західний фасад церкви оформлено бароковим фронтоном, який є результатом реставрації 1741 року. До південного фасаду притвору прибудовано двоярусну квадратну в плані башту-дзвіницю. Притвор з трьох боків укріплено могутніми контрфорсами. Нерозчленовані фасади з малими вікнами в поєднанні з кам’яними контрфорсами надають пам’ятці фортечного вигляду. У вінчальному консольному фризі церкви влаштовано ключовидні бійниці, призначені для ручної вогнепальної зброї. Споруда є характерним зразком храмів-фортець.

Оборонні мури з брамою і баштами, що датуються XV — початком XVIII століть, дотепер збереглися частково. Спочатку чотири башти замикали кути по периметру квадрата мурів, а п’ята була над в’їзною брамою зі східного боку. Збереглися тільки дві башти, які фланкують західний мур. Інші були розібрані на початку XIX століття. У північно-західній башті в трьох рівнях збереглися ключовидні бійниці. Посеред цього муру знаходиться теперішня в’їзна брама.

Пам’ятка належить до унікальних творів оборонної монастирської архітектури України. Комплексні реставраційні роботи здійснено протягом 1992—2004 років, причому на дуже високому науковому рівні. Зараз тут діє Свято-Успенська Унівська лавра Студійського уставу Української Греко-Католицької церкви. До цілющого джерела, яке витікає з підземелля під престолом церкви, приходять тисячі віруючих.