Підгорецький монастир

Монастир розташовано на схилі гірського пасма Вороняки, що утворює природну межу між Галичиною і Волинню. Вище монастиря лежить знамените Пліснеське городище — залишки великого давньоруського міста Пліснеська, згаданого в Літописі Руському під 1188 роком, а також у «Слові о полку Ігоревім». Відтак за місцем розташування цей монастир іноді ще називають Пліснеським. Село Підгірці зі знаменитим замком і парком лежить за кілька кілометрів від монастиря.

Згідно з місцевою легендою монастир заснувала у 1180 році Олена, дочка Белзького князя Всеволода, збудувавши тут Спаську церкву. Ця обитель — чи не єдине, що збереглося від княжого Пліснеська, знищеного монголо-татарською навалою в 1240 році. Спаська церква мала бути мурованою, бо польський король Ян III Собеський, уродженець розташованого неподалік Олесько, у 1689 році бачив її руїни. Своєю грамотою від 1688 року він сприяв відродженню монастиря. Рештки старої Спаської церкви зруйнувалися в 1706 році.

У 1659 році сюди прийшли ченці зі Скиту Манявського й за допомогою власника замку в Підгірцях Станіслава Конецпольського в 1663 році збудували Благовіщенську церкву, від якої монастир став називатися Благовіщенським. Хоча монастир і був оточений оборонною стіною, це не врятувало його під час польсько-турецької війни 1675 року. Після руйнування збудували ще одну монастирську церкву — Усікновіння глави Іоана Предтечі. 1699 року в монастирі жило вже 24 ченці. У 1726 році ігумен Парфеній Ломиковський почав будувати новий мурований монастирський храм Святого Онуфрія з дев’ятьма престолами. У 1770-х роках за ігумена Анатоля Водзинського було збудовано мурований корпус келій і тут розгорнулося навчання ченців курсу філософії.

Нині до складу діючого греко-католицького монастиря входять муровані будівлі церкви, корпусу келій, огорожі, дзвіниці та кілька менших споруд. Онуфріївська церква зводилася між 1726 і 1750 роками. Оздоблювальні й художньо-декоративні роботи тривали аж до 1770-х років.

Церква є тринавовою купольною базилікою з гранчастою апсидою. Чотири могутніх стовпи ділять внутрішній простір на високу головну наву й удвічі нижчі й вужчі бічні. Центральну частину вінчає баня на восьмигранному підбаннику зі світловим ліхтарем. Фасади вирішено досить невибагливо, проте з характерними прикметами барокової стилістики, зокрема двома волютами, що фланкують середню підвищену частину головного фасаду, увінчану трикутним фронтоном. Три білокам’яні портали на цьому фасаді відповідають трьом навам. В інтер’єрі церква перекрита гарними хрестовими та циліндричними склепіннями. Хори при західній стіні підтримують дві колони з коринфськими капітелями. Оригінальний іконостас, виконаний у 1766—1767 роках за проектом славнозвісного архітектора Павла Ґіжицького, є дуже оригінальною та цінною мистецькою пам’яткою, оскільки своїми формами поєднує дві традиції — православних іконостасів та католицьких скульптурних вівтарних композицій.

З північного заходу до церкви прилягає двоповерхова будівля келій, побудована в 1771—1786 роках за проектом архітектора Венцлавського. Бригадою мулярів керував майстер Блажій. Будівля прямокутна в плані, коридорної системи. Склепіння приміщень на обох поверхах хрестові, в коридорах — циліндричні з розпалубками. Південний фасад на всю висоту оформлено пілястрами, вікна облямовано характерними для пізнього бароко «вухастими» наличниками. Цей монастирський ансамбль належить до визначних пам’яток барокової архітектури галицької школи.