Манявський скит

Православний монастир Скит Манявський засновано в Карпатському гірському масиві Ґорґанах у 1606році. В 1611 році тут поставили першу дерев’яну келію, а в 1612 році — першу дерев’яну церкву. Засновником скиту був уродженець Тисмениці Іов Княгиницький (1550—1621), котрий багато років провів ченцем на святій горі Афон одночасно з Іваном Вишенським. Вважається, що саме Іов Княгиницький, Іван Вишенський та Захарія Копистенський утрьох задумали створити чернечу громаду в Маняві. Іов став першим ігуменом скиту й сам розписав перший дерев’яний храм. У 1620 році Константинопольський патріарх надав скитові право ставропігії. У середині XVII століття скит мав до 200 ченців і десятки підпорядкованих монастирів у Галичині, на Буковині й навіть у Молдавії. У 1686 році кількість монастирів, підлеглих Скиту Манявському, зросла до 556. Київський митрополит Петро Могила писав про скит, який він дуже любив: «Піди на Покуття, де двісті ангелів, у тілі проживаючих, образ життя Божого провадять». У цьому монастирі в різний час перебували такі визначні діячі як Касіян Сакович, Кирило Транквіліон Ставровецький, Іов Залізо, Йосип Шумлянський, Лев Шептицький та інші.

Незабаром після заснування тут було споруджено ще кілька келій і господарських споруд. 1619 року побудовано більшу Хрестоздвиженську церкву за зразком Хрестоздвиженського дерев’яного собору Києво-Межигірського монастиря. У 1676 році монастир зруйнували турки й татари під проводом Ібрагім-паші. Його відбудова проводилася за сприяння Московського царя Федора Олексійовича. 1681 року побудовано нову дерев’яну хрещату п’ятидільну, одноверху Хрестоздвиженську церкву на кам’яному підмурку. Монастир в цілому перетворився на ансамбль мурованих і дерев’яних споруд, обведених високим муром з баштами. Згідно з історичними джерелами, тут було поховано розстріляного поляками в 1664 році гетьмана України Івана Виговського.

Головна монастирська церква належала до типу гуцульських. Її центральний зруб був квадратним у плані. До нього по сторонах світу прилягали трохи нижчі рамена, з яких західне було прямокутного плану, трохи видовжене, а решта — п’ятистінні. Усі рамена були накриті опуклими стіжковими дахами з маленькими глухими маківками. Центральний четверик вінчався світловим восьмериком з однозаломним верхом і пластичною гранчастою банею. По периметру церкву оперізувало широке опасання на випустах.

У 1698—1705 роках інтер’єр розмальовано і в ньому влаштовано іконостас, виконаний артіллю художників під керівництвом знаменитого художника-ченця з Білостока на Волині Іова Кондзелевича. Він відомий в історії українського мистецтва як «Богородчанський іконостас».

Після того як австрійська влада у 1785 році закрила монастир, він запустів і почав руйнуватися. Влада передусім вилучила й вивезла велику й дуже цінну монастирську бібліотеку, частина книжок якої тепер у Відні, а частина — у Львові. Хрестоздвиженську церкву перенесли в містечко Надвірну, де вона згоріла під час Першої світової війни в 1914 році. Іконостас передали в церкву містечка Богородчани, звідки він спершу потрапив до Відня, а з 1923 року — до Національного музею у Львові, завдяки чому зберігся. За радянських часів монастир був занедбаний. Проте у 1970 році розпочалися роботи з консервації архітектурних пам’яток Манявського скиту. Повноцінні реставраційні роботи проведено протягом 1972—1980 років. При цьому відреставровано оборонну, в’їзну, Високу башти, трапезну, мури та їх ґонтові дахи, дерев’яні й кам’яні келії. У всіх спорудах вдалося реставрувати декоративні елементи, у тому числі ренесансні фрески на фасадах. Після закінчення реставрації з 26 жовтня 1980 року й до кінця 1990-х років монастир був музеєм-філією Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею, завдяки чому його споруди добре збереглися. Вище монастиря у горах є один з наймальовничіших карпатських водоспадів — Манявський.

Нині цей монастир є ансамблем кам’яних і дерев’яних споруд, оточених високим кам’яним муром з баштами. Триярусна, квадратна в плані, в’їзна башта замикає північно-західний мур. Третій її ярус слугував дзвіницею. Башту завершено чотиригранним шатром із заломом. Ніші на фасадах прикрашено фресками. У центрі північно-східного муру розташовано квадратну в плані двоярусну з наметовим завершенням башту. Башта Висока, яку ще називають Скарбницею, розташована майже посередині південно-східного муру. Вона квадратна в плані, завершена чотиригранним наметом із заломом. Ймовірно, третій і четвертий яруси надбудовані з цегли пізніше. З південного сходу територію скита замикає прямокутна в плані двоярусна трапезна, поруч з якою знаходилася в’їзна брама з баштою. На території скиту на захід від Високої башти біля муру колись була тепла Благовіщенська церква.

Програмою відтворення видатних пам’яток історії та культури України, яку Уряд затвердив 1999 року, передбачено відбудувати Хрестоздвиженську монастирську церкву. Проект реставраційного відтворення пам’ятки виконав інститут «Укрзахідпроектреставрація» (архітектор Іван Могитич з колективом співробітників). Протягом 2002 року церкву відбудовано. Нині вона освячена і є головним храмом Хрестоздвиженського монастиря Української Православної Церкви Київського Патріархату.